АЛЛА ГОРСЬКА – УКРАЇНСЬКА ЖІНКА : ХУДОЖНИЦЯ і ДИСИДЕНТКА 60-х.

Горська Алла Олександрівна народилася 18 вересня 1929 в Ялті, убита у віці 41 року 28 листопада 1970 року у Василькові, відома українська художниця, дисидентка, активна учасниця українського правозахисного руху 60-х років і одна з найяскравіших творчих особистостей покоління “шестидесятників”.

Подвиг Алли Горської

Вона була дочкою значного партійного чиновника СРСР і одночасно талановитою художницею, що відкривало перед Аллою Горською якнайширші перспективи в світі мистецтва: нагороди, премії, персональні виставки, закордонні відрядження, як у Віри Мухіної та Ігоря Грабаря, Костянтина Юона, Сергія Герасимова, Василя Бакшеєва, Іллі Глазунова і десятків інших “народних художників СРСР”, лауреатів та орденоносців.

Алла Горська

Вона вибрала інший шлях, ставши українською дисиденткою. Так, вона у 1959-1964 рр. прийняла активну участь в створенні Лесем Танюком Клубу творчої молоді «Сучасник». В діяльності цього об’єднання, президентом котрого після створення обраний Лесь Танюк, крім Горської участь приймали такі знакові для української історії постаті як Василь Стус, Іван Світличний і Василь Симоненко. Саме творчі люди у 1962 році виявили під Києвом місця масового поховання жертв НКВС, про що активісти написали в міськраду Києва разом з пропозицією відкрити меморіал. За приблизними оцінками, в цьому районі було поховано близько 130 000 жертв режимів Сталіна, Берії та Єжова. Виявили поховання випадково, коли художники і поети в лісі на галявині побачили групу місцевих хлопчаків, які грали у футбол, використовуючи череп дитини з 2 кульовими отворами в якості м’яча.

Побачене сильно вразило Горську і Василя Симоненка, також присутнього в лісі. Художниця довго не могла прийти до тями, поет продекламував одну строфу, яка в поширений варіант його твору про цвинтар розстріляних ілюзій не увійшла. Результати проведеного після знахідки розслідування виклали у Меморандумі №2 Клубу творчої молоді. Після вимоги інтелігентів визнати злочини режиму розпочалися цілком очікувані репресії; у 1968 році підписала знаменитий “Лист 139-ти” після введення радянських військ до Чехословаччини в знак протесту проти арештів української інтелігенції, “порушень принципу гласності судочинства” на підтримку незаконно заарештованого журналіста В’ячеслава Чорновола. Цей лист Брежнєву, Косигіну та Подгорному Алла Горська підписала разом із Сергієм Параджановим, Іваном Світличним, Віктором Некрасовим, Василем Стусом, Ліною Костенко, Іваном Драчем, низкою відомих українських учених – членів-кореспондентів АН України.

Наслідками цього листа стало адміністративне переслідування всіх підписантів і… чутки по Києву про те, що з’явилася “терористична бандерівська організація”, створена спецслужбами Заходу, провідником якої є Алла Горська;

  • у 1970 р її викликали на допит до КДБ Івано-Франківська у справі заарештованого там дисидента В. Мороза, але Горська відмовилася давати свідчення, мало того, за кілька днів до вбивства написала протест до Верховного суду УРСР про незаконність вироку В. Морозу;
  • через кілька днів після листа до Верховного суду України Алла Горська була вбита у будинку свекра, Івана Зарецького, в місті Василькові під Києвом. Поїхала Горська до батька чоловіка за швейною машинкою, яка 70-річному дідусеві просто не потрібна була. Причиною смерті став удар по потилиці, нанесений молотком. Син Горською та Зарецького Олексій, який зробив пошук винуватців загибелі матері справою всього свого життя, знайшов підтвердження причетності до смерті радянських спецслужб в розсекречених архівах;
  • знайшли тіло в маленькому і вузькому погребі. Труп мертвої жінки високого зросту для того, щоб помістити у тісний льох, треба було скласти, для чого явно необхідна була участь як мінімум 2 фізично сильних чоловіків;
  • коли чоловік Горської забирав речі загиблої з правоохоронних органів, він запитав у співробітників, чи не мучилася покійна перед смертю. У відповідь йому повідомили, що до смерті привів один удар, нанесений професійно;
  • винуватцем смерті слідство “призначило” свекра Горської, людину похилого віку зі слабким серцем. Відомо, що батько Віктора Зарецького навіть насилу пересувався з ціпком. Варте уваги, що саме ця версія представлялася найзручнішою, оскільки самого свекра незабаром знайшли мертвим на залізничній колії. Обставини “самогубства” чітко вказують на наявність лихого наміру;
  • на похоронах Василь Стус ніс портрет Горської, весь час літургії він простояв на колінах, а над розритою могилою продекламував кілька рядків, які потім трансформувалися в один з його найвідоміших творів;
  • Сучасники, які добре знали Аллу Горську, стверджують, що вона була знищена радянською системою лише тому, що була самою собою. Її потужна сутність бажала самоствердження, а творчість свою художниця могла бачити тільки як частину української самобутньої культури, без присутності в ньому дифірамб комуністичній ідеології;
  • жінка-символ нації, саму себе Горська сприймала тільки як частину культури нової України. Виросла художниця як типовий представник середовища вищої партійної номенклатури, в її розпорядженні були всі дороги до “годівниці”, але Горська вибрала свій власний шлях – на свою Голгофу;
  • Горську сучасники характеризують як харизматичного лідера. Спадкова інтелігентка, вона брала активну участь у правозахисній діяльності, була скарбником у активістів. Довіряли енергійній художниці-монументалістці кошти спонсори руху не тільки з числа співвітчизників, а й жителі Канади, а також США;
  • художник Опанас Заливаха стверджує, що Україною управляють жінки, оскільки чоловіки після військової служби приймати рішення не вміють. Тому він упевнений, що без активної участі жінок існування України було б під великим питанням. Непокірність Алли Горської, на думку друзів жінки, була набагато вища за ту, на яку в принципі здатен будь-який чоловік;
  • молода жінка, яка в 11-річному віці пережила блокаду Ленінграда, стала однією з ключових фігур українського опору. Квартира Алли Горської, де завжди були раді гостям, вважалася неформальним підрозділом Клубу творчої молоді. Саме в стінах квартири, де художниця жила з чоловіком і сином, формувався центр творчого бунту, активістів цього культурного відродження називають “шестидесятниками”;
  • Горська, яка виховувалася і виключно російськомовній родині, у свідомому віці перейшла на українську мову за покликом серця. Вона стала епіцентром культурного вибуху вражаючої потужності. Експерти-мистецтвознавці відзначають, що творчість її як художника починалося з опору і труднощів. В результаті у Горської пробудився такий колосальний заряд енергії, зупинити який під силу тільки смерті;
  • українізація Горської пройшла в середовищі творчої інтелігенції. Тільки у побудові нової української культури художниця бачила реалізацію себе як творчої особистості, митця і людини;
  • вихована в рамках соціальної групи партійної номенклатури (батько, Олександр Горський, входить до числа засновників радянського кінематографа), художниця в майбутньому стала справжнім борцем за свободу слова і думки. Горська відстоювала справедливість, за свою боротьбу неодноразово піддавалася утискам і кінець кінцем заплатила життям.
З архівів КГБ

Народна мудрість каже, що кожна людина повинна вести боротьбу за свої ідеали на тому фронті, який їй призначений долею. Для творчої особистості мистецтво є справжньою зброєю. Уміло підібрані слова наносять рани болючіші, ніж від найгострішого меча, майстерно створений візуальний образ може пробудити прагнення до боротьби у свідомості мільйонів людей.

Досить часто в історії людства трапляється так, що творчі особистості, які ведуть боротьбу за загальне благо, перед лицем небезпеки виявляються одні. У більшості випадків суспільство замість підтримки творчим людям, Прометеям свого часу, спускається до банального конформізму. У Алли Горської енергія боротьби була просто величезною, що не могло залишитися непоміченим, покірні слуги режиму обірвали життя художниці в 40 років.

Історики досить часто називають Аллу Горську і Василя Стуса людьми, в яких енергія опору тільки зростає при збільшенні сили тиску на них. Подібні люди завжди разюче відрізняються від оточення, особливо якщо останнє можна назвати гнилим і конформістським. Сильні люди завжди самостійно вибирають шлях до власної страти і залишаються вірними зробленому вибору, навіть якщо є можливість згорнути, зберігши при цьому своє життя.

Василь Стус з портретом Алли Горської під час поховання 1970 рік

Ще в дитинстві художниця побачила приклад безкомпромісної боротьби. Друга світова війна застала 11-річну Аллу з матір’ю і братом в Ленінграді. Старший на 10 років від Алли брат Арсен (син матері від першого шлюбу, батько якого загинув у Першій світовій війні) з окупацією не змирився. Влітку 1941 року молодий чоловік вступив до лав народного ополчення, потім брав участь у диверсійно-розвідувальній діяльності в партизанській частини, яка воювала на Ленінградському фронті. Навесні 1943 року брат художниці загинув.

Батько художниці, Олександр Валентинович Горський, є одним із засновників радянського кіновиробництва. У 1931 році він очолив Ялтинську кіностудію, вже через рік переїхав до Москви, де працював начальником виробництва в тресті “Востокфільм”. У 1933 році Горський обіймав посаду заступника директора, а потім і директора Ленінградської кіностудії. Наявність у батька зв’язків у партійній верхівці, безсумнівно, могла стати для Горської гарантією безбідного і безхмарного майбутнього, але бунтарський дух творця вирішив інакше.

Вперше на материкову частину України художниця потрапила тільки у 1943 році. Вивчати українську мову Горська почала в 30-річному віці, з її ініціативи столичні інтелігенти перейшли на постійне використання української мови в побуті. Київський Клуб творчої молоді, створений за партійною вказівкою, потім перетворився на джерело потужного опору знищенню українського національного духу.

Однак високо цінується не тільки діяльність Горської як дисидентки і учасниці правозахисного руху. Внесок її в українське мистецтво як художниці також досить вагомий. Одним із звичних елементів її художньої творчості є новаторська складова. Приміром, картина “Земля”, виконана в жанрі монументалізму, зроблена з коренів, дерева, соломи і слонової кістки – виключно природних матеріалів. Полотна і твори монументального жанру мистецтвознавцями називаються одним з найцінніших творів 60-х років минулого століття.

ЦІКАВЕ ПРО АЛЛУ ГОРСЬКУ

Двічі Горську виключали зі Спілки художників України. У перший раз причиною став “неправильний ідеологічно” вітраж, виготовлений художниками-однодумцями у вестибюлі Київського університету. Вітраж під назвою “Шевченко. Мати” представляв українського пророка в незвичайному, гнівному образі. На творі Кобзар обіймає однією рукою скривджену жінку-Україну, іншою він піднімає вгору книгу.

Шевченко

 

Погляд поета так і іскрився праведним гнівом за утиски його рідної мови і гаряче улюбленої Батьківщини. Зображення супроводжувалося фразою “Возвеличу малих отих рабів німих, я на сторожі коло їх поставлю слово”. Адміністрація ВНЗ вітраж знищила, Горську зі Спілки художників виключили і до роботи в столиці не допускали. Протягом деякого часу художниця працювала на Донбасі, створивши в шахтарському регіоні ряд монументально-декоративних комплексів, серед який виділяють “Дерево життя” і “Земля”.

Земля

Оцінивши роботи Горської на Донбасі, керівники профспілки вирішили відновити її у Спілці художників, як виявилося потім, ненадовго. У 1965 році почалася хвиля арештів української інтелігенції, в ув’язнення потрапило безліч друзів художниці. У 1968 році вона підписала колективний лист, адресований Брежнєву, Косигіну і Подгорному з вимогою про припинення протизаконних політично мотивованих процесів. Після цього сталося повторне виключення;

комуністичний режим побоювався робіт Горської, навіть якщо мова йшла про декорації для театральних постанов. Вистави, над декораціями для яких художниця працювала, через короткий час після прем’єр потрапляли під заборону, що Горську дуже засмучувало;

звістка про весілля з однокашником Віктором Зарецьким стало для рідних Алли несподіванкою, про майбутній розпис дочка батькам нічого не сказала. Просто одного дня привела Зарецького знайомитися з батьками, але вже як свого чоловіка;

З чоловіком Віктором Зарецьким

пристрасті до виконання обов’язків домогосподарки у Горської не було ніколи. Куховарством і прибиранням займався переважно Зарецький, що стало причиною неприязного ставлення до невістки з боку його батька;

за могилою Горської протягом багатьох років після її смерті велося спостереження. Люди, які приходили вшанувати пам’ять дивовижної українки, говорили, що помічали якісь тіні, а через короткий час і в їхньому житті починалися труднощі зі спецслужбами.

Підготувала Віра Максимова для Вісника Української Справи