Січеславські просвітяни вшанували пам’ять повстанців, страчених сто років тому більшовиками

У Дніпрі вшанували пам’ять українських повстанців, розстріляних сто років тому більшовицькою владою.

7 вересня 2021 року у мітингу реквіємі взяли участь співробітники Південно-східного відділу Українського інституту національної пам’яті Ігор Кочергін та Станіслав Дуб. Радянські чекісти вчинили злочин наприкінці серпня — на початку вересня 1921 року. Співорганізатори заходи — Дніпровське товариство політв’язнів та репресованих і Січеславська Просвіта.

Отець Дмитро Поворотний

Отець Дмитро Поворотний відслужив панахиду за полеглими українськими повстанцями та за героями російсько-української війни, котрі загинули у серпні 2021 року.

Станіслав Дуб: “Сто років тому, наприкінці серпня — початку вересня 1921 року, у нашому місті більшовики розстріляли 52 українських повстанців. Знищивши лідерів визвольного руху, окупанти отримали можливість продовжити політику “воєнного комунізму” у краї. Голод 1921-1923 років набув жахливих масштабів. Посилилися репресії щодо українців. Так утверджувалася радянська влада в Україні…”
 

Іван Дремлюга, Голова Дніпровського товариства політв’язнів і репресованих та Регіональної комісії з реабілітації: “Навіть після остаточного захоплення України військами більшовицької РФ, українці не покидали надію на відновлення своєї державності і продовжували підпільну боротьбу. “Після створення загальної повстанської підпільної мережі повстанкоми мусили чекати наказу про одночасне підняття повстання на теренах усієї України. У цей же час з-за кордону мав піти у наступ генерал-хорунжий Юрко Тютюнник з військами Повстанської армії УНР, створеної з інтернованих українських військових. Загальноукраїнський антирадянський виступ спочатку планували на 1 травня, а потім перенесли на 1 червня 1921 року (згідно з даними чекістського звіту за 1920 – 1921 рр.). За іншими даними повстання планувалося на 10 травня, потім переносилося на 15 червня та інші дати.

Іван Дремлюга

Було дещо скориговано й загальну схему повстання, яку наприкінці квітня Юрко Тютюнник передав старшині для доручень по Катеринославщині Олександру Нестеренку, що приїздив до закордонного штабу. Схема була такою. Кожне село висувало в повстанком двох людей – так звані «сільські двійки», які знову ж таки висували«волосні трійки», а ті в свою чергу – утворювали «повітові п’ятірки». Губернські повстанкоми утворювалися з представників повітів (по одному з кожного повіту), а ті засновували далі обласні (розробниками плану Україну було поділено на 10 областей. – Авт.). Обласні повстанкоми мали підтримувати зв’язок з Цупкомом, до якого повинні були надходити усі директиви від Уряду УНР через командувача повстанської армії Юрка Тютюнника”. (за описом Володимира Стацюка). На жаль, більшовицька агентура зуміла перехопити план всеукраїнського повстання. Було заарештовано близько 1200 осіб. Понад 180 повстанців було жорстоко покарано. Зокрема, Катеринославським Губчека 7 вересня 1921 року було страчено 52 повстанці, в т.ч. 9 жінок. Їхні тіла скидали в Жандармську балку на околиці міста (тепер балка Довга поблизу парку ім. Гагаріна). Громадськість Дніпра-Січеслава з нагоди цієї сумної дати 7.09.2021року вшанували загиблих борців за українську державність. Захід відбувся на Соборній площі біля пам’ятного козацького Хреста.”

Валентина Недвига, Січеславська Просвіта: “Дуже вдячна всім, хто знайшов час і можливість прийти. Мусимо пам’ятати. Бо історія це не те, що минуло. Історія – це те, що завжди. Хто її не знає або забуває , приречений проходити її уроки знову і знову. Перефразовуючи вислів Грушевського, який казав, що біда України в тому, що нею керують люди, яким вона непотрібна, додам, що біда України ще й у тім, що вона не карає своїх катів, ворогів, кривдників. Розумію, події сторічної давнини, прямих її мучителів, звісно, вже немає. Але! Залишились їхні невговкані послідовники, як окремі особини, так і цілі держави… А непокаране зло, як відомо, повертається. Знову біснуватий “руssкій мір” вдерся в нашу хату і намагається задушити українців у своїх брудних кривавих лапах. А допомагають йому місцеві холуї, колаборанти, манкурти і нащадки завезеної москвинської гопоти, писки яких “красуються” по всьому місту проголошуючи, що тут “іхняя зємля” тепер виявляється! Допоки Україна не каратиме за злочини, доти й будемо як гості “на нашій не своїй землі”. Гуртуймося, робімо належні правильні висновки і даваймо відсіч різноштибним зайдам! Не плачем, а мечем здобувається свобода і самостійність. Слава Нації!!!”