“За нового громадянина”: дороговкази Мирослава Кушніра

В жовтні ми вітаємо наших вчителів з їхнім професійним святом.

До вашої уваги цікава розвідка про цілі і мету вчительства від поета, перекладача, українського націоналіста, вояка Української Повстанської Армії Мирослава Кушніра.

За нового громадянина. Це не пустий вислів. Ми хочемо перебудувати ціле наше життя, і ніхто не заперечить, що тільки за перевихованням нашої психіки («паралітики на роздорожжу») піде перебудова цілого життя.

До цієї важкої місії покликане, в першу чергу, наше вчительство, бо ж воно має виховати нам нове, зовсім нове покоління. Наша педагогіка мусить зійти зі своїх старих шляхів, мусить піти за тими ідеями, які стали поштовхами перебудови світу, що на наших очах відбувається.

Мирослав Кушнір

Час відкинути допотопні методи виховання – виховання немічних ляльок, якими грається доля, як вітер пелюсткою, що раптом відірвалася від цвіту. Завданням нової методи буде виховати борців, що йшли б у світ, а не світ приходив до них. Прищепити молоді новий світогляд, світогляд поступового людства і взагалі людства – це перше завдання нашої педагогіки. Усвідомити молодь, що світ це не «царство Боже» і за ним тужить нічого. Противно, світ – це ринг, повен змагунів. Оце суть нового світогляду; бо «поступ родиться лише з прагнення життя, з волі чину, посідання, з огнистої жадоби скорити собі світ» (Донцов)

Молоді треба прищепити любов до всього, що міцне, що побідне, героїчне, і зненависть до каліцтва, до міщанського самовдоволення. Треба розвинути в ній підприємчивість, самозарадність.

Закорінений (від віків, здається) у нас погляд про «теплий куток», «хату з краю» («не хочу я жати, а хочу лежати») про вищість державної посади (канцляйкрафт) від вільної, самостійної професії, і вслід за цим погоню за посадами, знищемо тільки тоді, як наша молодь  буде усвідомлена в тому, що найглибший сенс життя, це не «мир і тишина», а змагання, і коли в такій, а не в іншій формі, прийматиме його.

Це буде початок нової епохи в житті нашої Нації, Нації, яку вже віддавна, ще від Козаччини, вважали «лінивою і сонною», і якою дійсно вона була (щонайменше її інтелігенція).

Надихнути життя героїзмом великої епохи – це завдання наших днів, нашого часу.

До того треба, щоб педагоги, а вслід за ними і всі, хто бере участь у вихованні, самі мали ті прикмети, за побіду яких вони борються, щоб вони вповні зрозуміли ту велику зміну, той дух нової епохи, не «ніжно-пестливий», а «вогонь залізних літ» (Маланюк). Треба щоб вони перейнялись ідеями цієї епохи і щоб самі нею загорілись.

Підготував Максим Дорофєєв, Науково-ідеологічний центр ім. Д.Донцова – Дніпро